Коротко про кобзу

Ко́бза

(1) український лютнеподібний струнний щипковий музичний інструмент, в якому струни розташовані як на грифі, так і на корпусі (приструнки).
(2) український варіант 6 або 7 струнної гітари.
(3) український варіант 4 струнної домри
(4) назва волинки на Поліссі, а також в Білорусі та в Польщі.
(5) до 1940 р. синонім багатострунної бандури.

Залежно від тлумачення терміну, на кобзі грають, притискаючи пальцями струни на грифі в поєднанні з щипком відкритих струн на корпусі.

Українська кобза скоріш за все походить від тюркського кобизу й була занесена на терени нинішньої України тюркськими племенами. Аналогічні українській кобзі інструменти існують також в Азербайджані (qopuz), Туреччині (kopuz), Угорщині (koboz) та в багатьох інших країнах, що історично мали зносини з тюркськими народами.

Існування вживання терміну "кобза" як нар. щипк. інструменту в Україні простежується за документами 14 ст[1].

Уявлення про первісну лютнеподібну К. дають стародавні картини про козака Мамая (інструмент лютнеподіб. форми).

Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів (див.mandora), що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютнеподібний інструмент звався бандурою *на латинський кшталт*. Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшов більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою торбан, та *старосвітська* бандура. Органологічну відмінність цих інструментів досить важко зрозуміти.